«Від історії до мистецтва» - у бібліотеці-філії №12 Центральної міської бібліотеки ім. М.Л. Кропивницького відкрилась виставка Ігоря Матвєєва. Сьогодні для багатьох людей вихід на пенсію означає початок нового та цікавого етапу життя. Щастя й гармонію вони знаходять у заняттях, які їм до вподоби, корисній праці.
Так сталося й з Ігорем Михайловичем Матвєєвим, який протягом майже 20 років очолював редакцію радіо «Миколаїв». На заслуженому відпочинку він заповнив своє життя творчим змістом і почав писати картини. За декілька років квартира Ігоря Михайловича й Тамари Антонівни перетворилась на мінігалерею.
Спеціальної мистецької освіти він не мав. Мальовані полотна Ігор Матвєєв створював завдяки притаманному смаку, а саме - відчуттям гармонії кольору та гри світла.
«І тому він почав дивитися в інтернеті різні способи малювання картин. І ось пробував кожного разу різний спосіб. Тому картини зовсім не схожі одна на одну», - зазначає вдова художника – аматора.
Для виставки Тамара Антонівна відібрала дев`ять аматорських полотен чоловіка. А в домашній колекції зберігається творча спадщина Ігоря Матвєєва у 25 робіт.
«Розумієте, коли чоловіки у 70 років ідуть на пенсію, особливо ті, які були соціально активні, дуже часто вони впадають у депресію. Не бачать сенсу життя. І дуже часто поступово згасають. Я хвилювалася, як Ігор пройде цей період. Але Слава Богу!», - акцентує Тамара Матвєєва.
Він вміло давав раду усьому, за що брався. Свого часу з приходом Ігоря Матвєєва на радіо «Миколаїв» творчий рух редакції набув структурованості й цілеспрямованості. Талановитий керманич тоді згуртував біля себе команду молодих, амбітних й енергійних спеціалістів.
«Це дуже чуйна, порядна людина. Він так по-батьківськи ставився до кожного з нас. Він був все ж таки старшим за всіх нас. І сьогодні я їхав сюди й згадував все це. Все, що з нами відбувалося. Було дуже цікаво, було дуже змістовно», - пригадує Андрій Тюренков, який очолив редакцію після Ігоря Матвєєва.
Так само творчо пан Ігор підходив до свого улюбленого будиночка за містом. Невипадково селяни дали йому прізвисько «Мічурін». На городі він вирощував понад 20 сортів томатів.
«Від чорних, жовтих, рожевих. Різних – різних. І довго ми цим займалися. Поки сили були», - пригадує Тамара Матвєєва.
«Людина живе доти, доки про неї пам'ятають». І наше завдання згадувати тих, хто стояв поруч, підтримував й допомагав, людей, які чесно й гідно прожили своє життя і назавжди залишили по собі плоди добрих справ.
